Сільванус

Сільванус уособлює всю природу — пустелі так само, як і ліси, акул так само, як і оленів. Але люди Півночі, які протистоять небезпекам лісів, гір та рівнин, сприймають Сільвануса більше як бога цих місць. Сільвануса вважають суворою та строгою батьківською постаттю, яка насилає повені й посухи, вогонь і лід, життя й смерть у дикій місцевості. У легендах він часто керує іншими божествами природи, роздаючи їм нагороди та покарання, як личить.

Природа та її неупереджена справедливість є центральними в догмі віри Сільвануса. Його жерці прагнуть пізнати загальну картину, бачити макрокосм; їхній погляд не обмежується уявленнями однієї людини чи однієї нації про те, що найкраще. Втрата фермерської громади через набіги ґоблінів — трагедія для одних, але ця подія дає можливість дикій природі розростися й знову зробити землю родючою, що, своєю чергою, створює нові виклики для тих, хто повернеться, щоб її приборкати.

Вчення Сільвануса наказує, що велич природи потрібно зберігати не лише тому, що природа прекрасна, а тому, що дика природа є справжнім станом світу. Її простори освіжають і відроджують смертну душу та дарують подих усьому світу. Багато його вірних протистоять розширенню поселень на дикі землі та вважають надмірне споживання природних ресурсів не лише марнотратством, а й блюзнірством.

Сільванус часто отримує шанування від мандрівників у диких землях, дослідників та мешканців сільських громад, далеких від захисту місцевого лорда чи великого міста. Дубовий лист — символ Сільвануса, і дубовий гай у селі або на його околиці часто присвячується як святилище на його честь. У сільській місцевості, де дуби не ростуть, дубовий лист, вирізьблений на корі іншого дерева, позначає священне місце.